Повномасштабна війна перетворила енергетичну стійкість із технічного на питання базової життєздатності громади. Систематичні удари по генерації та мережах, тривалі відключення, пошкодження інфраструктури й дефіцит палива зробили автономність критичних об’єктів умовою функціонування шкіл, лікарень, водопостачання та опалення в холодний сезон. Дослідження, що охопило 133 громади у 24 областях, дає змогу побачити стан енергонезалежності очима самих громад. Картина, що постає з відповідей, фіксує системну вразливість одразу на кількох рівнях: інфраструктурному, управлінському та ресурсному.
Вибірка збалансована за типами громад, понад дві третини учасників – це громади до 20 тисяч мешканців. Такі громади мають обмежений бюджет, малий кадровий ресурс і найбільшу залежність від зовнішнього фінансування.
Стійкість тримається на дизелі, а не на системі
Резервне живлення в українських громадах фактично ототожнюється з генераторами: їх має 97% громад. Усі інші рішення значно поступаються. Сонячні панелі із системами накопичення мають лише 36,1% громад, джерела безперебійного живлення – 21,8%, а когенераційні установки залишаються поодинокими. Генератори – це доступний і простий у запуску варіант вирішення проблеми, але він він прямо залежить від постачання та ціни на паливо (на його нестачу скаржиться 41,4% громад) і не вирішує проблеми довготривалої автономності.
Покриття резервним живленням залишається нерівномірним: приблизно у кожної третьої громади більшість критичних об’єктів усе ще без нього. Наявність генератора в громаді загалом не означає енергонезалежності кожного ключового об’єкта. Це зона найбільшого ризику. Низька частка систем накопичення показує, що перехід від «генератора на кілька годин» до сталої автономності у більшості опитаних громад ще попереду.
Слабкий управлінський і кадровий контур
Майже 60% громад досі не мають жодного формалізованого плану енергетичної стійкості, а затверджений документ є лише у 21,8%. Діє чіткий градієнт за спроможністю: серед міських громад план є у 31,7% випадків, серед сільських – лише у 13,2%. Що менша й слабша адміністративно громада, то нижча ймовірність формалізованого планування, і більша потреба у методичній підтримці ззовні.
На жаль, не є кращою ситуація з цифровим енергоуправлінням. 85% громад не використовують жодної цифрової системи енергоменеджменту, що унеможливлює керування попитом, раннє виявлення аварій та обґрунтовану оптимізацію. Штатного енергоменеджера має лише 10,5% громад. Без стратегії, об’єктивних даних (енергоаудит у понад 80% громад нульовий або символічний) і виділених фахівців навіть наявні кошти витрачаються несистемно, закриваючі постійно нові виклики.
Фінансування – головний і кількісно підтверджений бар’єр
Дефіцит фінансування абсолютно домінує серед перешкод: на нього вказує 91% опитаних громад. Це не суб’єктивне відчуття, а підтверджений цифрами факт – майже 70% громад повідомляють про критичний дефіцит, коли наявне фінансування покриває менш ніж чверть їхніх потреб на заходи з енергоефективності. Основним ресурсом залишається власний місцевий бюджет (70,7%), другий за важливістю – міжнародна технічна допомога (40,6%), тоді як ринкові й сервісні механізми на кшталт державно-приватного партнерства та енергосервісних контрактів ESCO майже не задіяні.
Раціональні пріоритети й готовність на межі
Попри брак ресурсів, громади чітко розуміють, що які об’єкти треба забезпечити резервним живленням першочергово. Найвразливішими названо школи та дитячі садки (75,2%) і насосні станції водопостачання (72,2%), за якими йдуть лікарні (58,6%). Закономірно, що пріоритетною моделлю острова стійкості громади називають саме кластер «лікарня + школа + водоканал», а цільовим орієнтиром автономності – 72 години.
Середня самооцінка готовності до наступного опалювального сезону становить 3,3 бала за п’ятибальною шкалою – «задовільно, але без запасу міцності». Варто врахувати також те, що вища спроможність не завжди дає вищу впевненість: міські громади, які спираються на складніші централізовані системи теплопостачання, оцінюють свою готовність стриманіше, ніж сільські з індивідуальним опаленням. Для менших громад ключовим питанням готовності стає не саме тепло, а надійність електропостачання, від якого залежить робота автоматики, насосів і керування.
Мотивація випереджає можливості
Попри відсутність власної генерації, надлишків і зрозумілих правових механізмів, майже три чверті громад виявили високу зацікавленість у моделі енергетичних спільнот (49,6% оцінили її на максимальні 5 балів, ще 24,8% – на 4). Контраст разючий: бар’єр лежить не у площині мотивації, а у площині ресурсів та умов. Це означає, що інвестиції у спроможність громад матимуть гарантований попит.
Що з цього випливає
Дослідження окреслює внутрішньо узгоджену картину: громади виживають на генераторах за відсутності системи, управлінський і кадровий потенціал слабкий, а гроші є головним бар’єром. Практичний фокус підтримки прямо випливає із запиту самих громад: по-перше, доступ до фінансування та грантів (його просить 86,5% громад), по-друге, стратегічна рамка у вигляді планів стійкості та горизонтальний обмін досвідом між громадами, по-третє, розбудова кадрової й технічної спроможності: навчання персоналу та інженерна експертиза.
Першочерговими об’єктами інвестицій логічно зробити кластери життєзабезпечення – освіту, воду, медицину й тепло – із цільовою автономністю від 72 годин і поступовим переходом від генераторів до гібридних рішень із накопиченням енергії та цифровим моніторингом. Громади просять не «обладнання заради обладнання», а спроможність: гроші, стратегію, знання і людей.
Джерело: дослідження енергетичної стійкості громад України (133 громади, 24 області), підготовлене Центром розвитку інновацій, 2026.
Фінансується Європейським Союзом. Висловлені погляди та думки належать лише автору(ам) і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу або Європейського виконавчого агентства з питань охорони здоров’я та цифрових технологій. Ні Європейський Союз, ні орган, що надає грант, не можуть нести за них відповідальність.